Виховна година - реквієм: «Пам'ять серця»
Мета:
-На основі історичних знань про голодомор 1932-1933рр. в Україні
визначити масштаби трагедії українського народу та уроки історичної правди, як
процесу оновлення та очищення народної пам’яті.
-Виховання в учнів етнонаціональних, полі культурних,
загальнолюдських цінностей, як основи формування громадянина – патріота
України.
-Формування та розвиток історичної пам’яті поколінь.
Матеріали та обладнання: Малюнки, присвячені голодомору 1932 –
1933 рр. в Україні.
Ілюстративний матеріал.
Тематична виставка літератури «Дослідження голодомору
1932-1933рр. в Україні та світі».
Композиція «Бозю, дай мені хоч соломинку» (барвінок,
калина, колоски пшениці, лялькові ручки, свічка, земля).
Форма проведення: Виховний захід-реквієм.
Використана музика: упродовж заходу звучить
В.Моцарт «Реквієм», пісня О.Білозір «Свіча», відео
http://www.youtube.com/watch?v=Tjkxtc86IK4
На столі — букет квітів, перев'язаних чорною
стрічкою, поломана хлібина, вода, на партах і столі — свічки, учні одягнені в
чорний одяг.
На дошці написи: Жить
стало лучше, Жить стало веселей!
Й.В. Сталін)
...а
онде під тином
опухла
дитина, голоднеє мре...
(Т.Г. Шевченко)
Вступне слово вчителя.
Багатовікова історія українського народу – це
насамперед літопис життя і смерті народу – великомученика, доля якого була
досить лиха. Історія народу – бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості,
перемог і страждань. Кожен народ, якщо він народ, має власну історію.
Учень: Страшні тридцяті роки XX століття.
Людям довелося пройти через зраду країни,
близьких, злидні й постійний страх. І сьогоднішня наша розповідь – про
голодомор 30-х років.
Жахливо, що за гаслом «Наздоженемо і
переженемо» стояла смерть мільйонів. Села стали експериментальною зоною. Це був
експеримент за право на життя українського народу. Жили за законом джунглів:
виживає найсильніший. У світі немає іншої країни, де кожний метр землі покритий
безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили – не встигали. До цвинтарних
книг імен не вносили – в живих не було сил.
Учениця: Дмитро Білоус «Ти кажеш, не було голодомору?»
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Хтож села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Учень. Пам`ять –нескінченна книга, у якій записано все: і життя
людини,і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і
чорним. Особливо вражаючи сторінки, де смертельним шрифтом викарбовано слова:
голод, голодомор.
Трагічна пам`ять про голодомор –то як чорний,
незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо
себе далеко не такими, якими б хотіли побачити.
Але мусимо подивитись в цей колодязь чесно, нічого
не приховувати, аби очистити власні душі від скверні, самовісповідатись і
покаятись аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне,
насильницьке винищення людей.
Учениця. Адлер Королів «Стіни плачу»
Не звільняється пам`ять. Відлунює знову роками
Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині, ні храми –
Скам`янілий чорнозем – постріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далени, аж немов з кам`яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, ХХ століття»
І не рік, а криваве клеймо: «тридцять три».
Учень. Тож перегорнемо скорботні
сторінки достовірної народної пам`яті.
Відео Німа правда. Свідчення, загублені
в стерні http://www.youtube.com/watch?v=Tjkxtc86IK4
Вчитель. Нещадно палило сонце, нещадно
знищувало будь – яку думку про життя. Вона зривалася мов листок з гілки і летіла
в прірву німого болю, в прірву байдужості світу, порослу лише будяками і осоту
лише правди. Кому була потрібна її правда? Кому була потрібна правда слабкої,
впокореної голодом країни? Кому була потрібна правда родючої землі густо
засіяної мерцями? І вона мовчала, мовчки зносила наругу, мовчки зносила смерть
своїх дітей і всі жахіття тої моторошної ночі, якої не бачила земля з часу
створення світу. А на ранок знову знесилено йшла збирати колоски в надії
нагодувати їх мертвих, пророслих в стерні німим криком правди.
Масштабний голод в Україні почався наприкінці літа
1932 року, діставши кульмінації напровесні 33-го і лише на початку літа
завершився скорботними жнивами. Впродовж цього року в Україні загинули мільйони
людей. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів.
Щохвилини у Запорізькій, Сумській, Київській областях умирали 17 осіб. Щогодини
Полтавщина, Миколаївщина, Вінниччина та Хмельниччина втрачала 1000 хліборобів.
А щодня - майже 25 тисяч українців.
Скільки ж їх знищила сталінська хлібозаготівля?
Організована заради впокорення найволелюбнішого народу – 3, 5, 7 чи 10
мільйонів?
Вчитель.
У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб,
слава Богу, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але
становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під
керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом
конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців селяни
залишилися без продовольчого, фуражного, насіннєвого фондів.
Представники місцевої влади організовували у селах
спеціальні бригади, які вимагали від кожного по мішку зерна, в разі непослуху
селянам загрожувало позбавлення волі строком десять років. Це був розбій,
свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.
Колективізація, розкуркулювання, денаціоналізація,
геноцид... Внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 12
мільйонів, було вивезено до Сибіру, на Урал, у райони Крайньої Півночі - 3
мільйони осіб. Злочин, здійснений під час голодомору в Україні, був злочином
проти людства.
Учень.
То був страшний навмисний голод.
Стріла була така нищівна.
Щоби згромадити стодолу
Колгоспної катівні.
То був страшний навмисний
злочин.
Такого ще земля не знала.
Закрили Україні очі.
І душу міцно зав'язали.
Сліпу, пустили
старцювати...
Луна ще досі в оболонях.
Здичавіла вкраїнська хата
На березі своїх агоній.
Глуху, заставили мовчати.
А то би світ втопивсь в
Славуті.
Як божевільно їла мати
Свою дитиноньку майбутню.
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика і ні могили.
То був такий навмисний
голод.
Чи, Боже, й Ти вже був
безсилий?
(Тарас Федюк «Навмисний
голод»)
Учень.
Голод був нестерпним. Виснажені, маленькі рученята у
передсмертній молитві звертались до Бога, просили хліба.
Сині пальчики простяг до хліба
І стиснув його, неначе
скарб,
І усмішка пригасила ніби
На чолі жорстоких злиднів
карб.
Впав навколішки близенько
грубки
І на мить забув про дні
тривог,
А з очей, з усміхненої
губки
Усміхався зголоднілий Бог.
(Н. Мудрик-Мриц)
Вчитель.
Люди пухли від голоду, вимирали цілі села.
Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім'ї їли
кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому,
трави, гнилі кавуни і буряки, а також м'ясо домашніх тварин і дохлих коней.
Учениця.
Нестерпне горе, біль і розпука матерів, які у відчаї
страчували своїх дітей. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей,
натопила маковинням, закрила лядку, «і до ранку всі діти померли».
Учениця. А.
Листопад «Остання колискова»
Спіте, дітки, спіте, любі.
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере Вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Натопила маковинням.
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно – синім
Заспівала колискову.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Ще пограймось навперейми.
В піжмурки з бідою.
Лельки!
Заховаємось од неї.
У сиру земельку…
Учень.
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік.
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, поклавши на бік,
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок — помер чоловік.
І невтому, трудягу старого
Без хреста повезли у той бік...
І кістьми забіліли дороги
За сто земель сибірських, сто рік.
Учениця.
В жахливий час зникає раптом жах
Аби не збожеволіти завчасно!
Збирає Пам’ять на гірких полях
Людську зневагу, що вродила рясно!
І каменіє з нелюдського страху!
Куди не глянеш – скривджені мерці.
А як же ті живі?! Під смертним дахом.
...На цвинтарі розкажуть чебреці
Та цвинтарів якраз-то і нема.
...Ні сповіді, ні навіть домовини.
Без тризни поховала всіх зима.
Ніхто, ніде – і кущика калини.
І півстоліття правдоньки – ні з вуст.
Чи, Господи, то не страшна крамола?!
Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,
Щоби не повторилося ніколи!
Учень. Під кінець 1932 та на початку 1933 року селянство вже не
мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і
печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть
насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу - і
розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят,
розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки
зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили...
Учениця. А ось яким
було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню
відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:
Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на
воді.
Відварена дерев’яна стружка, обспебена з барильця, в якому
колись зберігалося сало.
Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.
«Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну.
Кінський гній, бо в ньому інколи були цілі зерна пшениці.
Делікатесом були жолуді, слимаки.
(Дітям пропонується скуштувати
млинці, інгредієнти яких висівки, липовий цвіт, березові бруньки, кропива)
Учениця. У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів,
пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений
гнилий бур'ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу,
почали пухнути і вмирати з голоду. Почалися випадки людоїдства. Деякі
збожеволілі сім'ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні
1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.
А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з
голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною
міліції.
Учень.
Зерно у купах пріло під дощем.
Кудись у море, в безвість, за границю.
Щоб насадити скрізь цей наш едем,
Немов виріскуючи із криниці,
Переливаючись рідким вогнем
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
На горлі ж ми відчули пальців стиск.
Тоді дурні Грицьки і Опанаси
Вмирали, як у зливу комарі.
Тоді по селах їлось людське м'ясо,
І хліб пекли з розтертої кори,
Дивились голодні діти ласо
На спухле тіло вмерлої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.
(Ю.Клен. "Прокляті роки")
Учень. А ось які свідчення залишили про
страшні роки ті, хто пережив голод.
( Діти зачитують свідчення земляків, які пережили голод).
Учениця. Опухлі діти і дорослі чорними тінями ходили вулицями сіл, по
звалищах у пошуках чогось їстівного - і падали на землю мертвими. Багато дітей
на берегах річок варили у казанках молюсків, різних черепашок, щоб утамувати
голод, їли щавель, лободу, видирали гнізда птахів, зривали на полях недозрілі
колоски, вилущували зернятка посинілими ротами. Масове вимирання селян
відбувалося якраз навесні.
Учень
Українська нестерпна сюїта...
А навколо – одна лише сон - трава.
Умирать почали... у квітні,
Коли всюди і все ожива.
Ні живої води...
Ні порому,
Що єднає життя на порі.
Чи ж то легко смеркать молодому
На ранковій весняній зорі?!
Вже і проліски, і блавати...
Ще би трохи - і сад зацвів!
Як було тим очам закриватись
Під лункий солов'їний спів?!
...Умирать почали у квітні.
(А.Листопад. "Українська нестерпна сюїта")
Вчитель. Села
вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки,
замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним
днем ставало все скрутніше і голодніше. В пошуках можливого харчу люди йшли із
села в міста. Бодай лушпину від картоплі знайти, бодай крихту хліба. Бодай.
Учень.
Ні труни, ні хрестів,
І не тризни!
Прямо в яму.
На віки віків!
Чорна сповідь моєї Вітчизни
І її затамований гнів.
Ні віночка, ні навіть барвінку…
Наче падалиць – під вітрюган!
То причастя твоє, Українко.
Українцю, то твій талісман.
…А мої дочки тай по куточках
Стогнуть і досі .
Биті і босі.
А мої дочки – вічнії вдови.
Їхня родина – доля тернова.
Гей, Україно…
Де ж українці?
Мати чекає вісті от сина.
Гей, українці, де ж Україна?!
Учениця. Вірш "Дівоча сльоза"
Плаче Таня.
На возі з мерцями.
Вона, людоньки, ще ж бо жива...
А везуть вже до смертної ями.
Забарилися десь перезва.
І нема кому косу розплести.
Повмирали і дружби, й дружки.
Отака українська сієста.
Отакії московські стрічки.
Дочекалася свого весілля.
Мертві хлопці...
Усі женихи!
Наречена поверх, як неділя.
А ще вище – чужії гріхи.
Серед білого дня стало темно.
Що, гробарю, ти Богу сказав?!
Покотилась, як сонце, на землю
Та остання дівоча сльоза.
Учень Вірш "Вічний монолог"
Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночулу...
Я чую запах квітів. Я не вмер...
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось.
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
...Усі проходять мимо.
...А житечко моє таке густе.
...А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
Учень Вірш "Біла
молитва братика"
Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в рці?..
Вчитель. Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору,
«матеріальний» відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про
генофонд українського народу, не поправно підірваний голодомором тридцять
третього року. Що ж забрали в могилу ті мільйони великомучеників голодного
року? Не тільки те, що вони самі могли сотворити на цьому світі, а й те, що
вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 33 року в
демографічній структурі населення України, не відновлено і досі. Це
провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще – коли наставала пора
народжувати своїх дітей тим дітям,яких вже давно забрала голодна смерть, і
дітям цих народжених. Обірвався вічно живий ланцюг поколінь українського
народу, якого ніколи не щадила доля.
Учень. А пішли ж найкращі, несли в могилу
найкоштовніше, щоє в нації, - гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й
духовної, гени милосердя й справедливості, людяності і відваги, всіх мислимих
людських чеснот і талантів.
Учениця. Тяжко повертаю собі народ України духовне здоров`я. Жадане й
драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду
могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку,
заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю
людей. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за
кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде
себе наш народ, гідний прекрасної долі.
Учень. 12 серпня 1990 року поблизу Лубен завершили українці Курган
Свободи. Там освятили місце вічної пам'яті землякам своїм, які залишили життя
земне у пекельних муках. Стоїть Гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест
здійнявся – символ розп'яття українського народу. І не хай світло свічки буде
нашою даниною тим, хто пішов від нас у 1933 році.
Вшануймо їх пам'ять хвилиною
мовчання. За п а л е н н
я с в і ч к и.
Вчитель. На закінчення хочу сказати словами "Молитви за убієнних
голодом” Катерини Мотрич: "Роде наш небесний! Народе Божий, неоплаканий!
Лика не ціловані, руки не перехрещені! Душі рідні перед господніми воротами не
поблагословенні ! Прости, народ Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай,
на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій
молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили.
І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодувало і нас
смертним плодом, і горить над нами лиховісна непогасна свіча.
Прости ж нас, роде наш
замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні!
Господе! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і
біди й погибель від землі й народу відведи. Амінь!”
Дівчина
О, як же ти не вмерла, У країно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела людей, приречених безвинно, —
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Чому, чому, чому, чому
Гонили правду у тюрму?
Чому від голоду вмирали?
Чому церкви поруйнували?
Чому так знищили багато?
Чому не судять винуватих?
Вчитель: Життя людське —
найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й
небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо
ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо
голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою
смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.
Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку
історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб
світла пам'ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.
Учениця. Сьогодні поширена
думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил.
А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися
назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?
Учень. Озиратися в минуле треба кожному.
Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні
та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне
минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять
сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб
поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.
Вчитель. Нехай у ваших душах залишиться цей
маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас,
які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!
Звучить пісня О. Білозір «Свіча».
Діти виходять зі свічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа.
Виховний захід права дитини.
Права люди починаються з прав дитини.
Мета: поглибити знання учнів про особливості права і свободи
людини в суспільстві; повторити зміст основних статей Конвенції про права
дитини, донести її важливість до людей всього світу , а також навчитися
визначати порушення прав через казку. Учити цінувати права людей;прищеплювати
розуміння того, що людина живе в багатовимірному світі й повинна вміти
користуватися своїми правами.
Обладнання: Конституція України, скринька, дзеркало, квіти, кошик
з продуктами для гри, картинки із зображенням лікарських рослин для дидактичної
гри «Зелена аптека», плакати «Права дитини», музичний центр, синтезатор.
Музичне оформлення: аудіо запис О.Білозір «Неповторна кожна людина», Н.Май «Подаруйте братика», А.Житкевич «Все це потрібно
мені», Н.Май «На нашій Україні».
Епіграф: Сьогодні діти – завтра народ. В. Сухомлинський.
Хід заходу
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
УРОКУ
Таємничо-чарівна хвилинка
Учитель. У
мене на столі чарівна скринька, де зараз знаходиться найцінніший скарб нашої планети
Земля. Правда ж, цікаво? Хто хоче побачити його, може зазирнути у скриньку, але
за умови, хто ви не будете поки що розповідати, кого (саме кого, а не що) він
там побачив, аж поки усі найдопитливіші та найсміливіші не зазирнуть у
скриньку. (Діти по черзі зазирають у скриньку.)То кого ж ви побачили у чарівній
скриньці? (Діти називають себе, бо на дні скриньки лежить дзеркало.)
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель. Так, ви
побачили в чарівному дзеркалі кожен себе, людину -найцініший скарб. Кожен із
вас - неповторна особистість, людина, яка живе сьогодні і саме такої більше на
цій землі немає і ніколи не було.
Кожна доля єдина, клина!
І вона не повториться знов!
Неповторна кожна людина,
Неповторна кожна любов!
(Звучить аудіо запис пісні
О.Білозір "Неповторна кожна людина ")
Розповідь
вчителя:
Кожен із вас – неповторна
особистість, і саме такої дівчинки чи хлопчика більше на цій землі немає і не
буде.
Відомий поет України В. Симоненко написав про
неповторність кожного, кому батьки подарували життя.
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про де чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя єдина,
Очі твої – одні.
Сьогодні усе для тебе:
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Більше тебе не буде.
Завтра на цій земліІнші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
Бо ти на землі – людина.
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Хід заходу.
Ведуча 1.Пройде
не одне тисячоліття, коли людство зрозуміє цю істину, і пройде ще одне
тисячоліття, коли людство, нарешті, прийме закони, які оберігатимуть дитину -
найбільше наше багатство.
Ведуча 2.
В стародавній Спарті слабких,
кволих дітей кидали із скелі в прірву, вважаючи, що з них не виростуть сильні і
здорові воїни. В часи кріпацтва дітей насильно відбирали у матерів і продавали,
наче річ.
Ведуча 1.В різні епохи неоднаково дивилися на виховання і
догляд за дітьми. Аж у 17-18 ст. на дітей, нарешті, починають звертати увагу -
шиють дитячий одяг, створюють дитячі іграшки, пишуть дитячі книги, дитячі пісні
та музику.
Ведуча 2."А хіба раніше діти не мали одягу, іграшок? -
спитаєте ви". Та не мали. Дитина носила довгу сорочку, а коли виростала -
одяг, як у дорослих. У середньовічн ій Німеччині слово дитина було синонімом
слова "дурень". Знаємо, що дітям було нелегко, не було законів, які б
оберігали їхнє життя.
Слово вчителя.
( інформаційна хвилина).
У житті не все так добре, як
на папері. Позбавлені батьківського піклування, діти жебракують, блукають і тікають,
щоб не потрапити до притулків і дитячих будинків. Часто навіть живучи в сім'ї,
діти зазнають принижень образ, катування.
Наші
«дослідники» зібрали інформацію про життя дітей на планеті та в
України.
• 250
млн. дітей живуть за рахунок важкої праці, жебрацтва, пограбувань.
• 30
млн. дітей у світі не можуть навчатися.
•
Щороку від хвороб помирає 6 млн. дітей.
•
Поширюється торгівля дітьми.
•
Використовують дітей для пересадки органів.
•
Сьогодні в Україні понад 96 тис. дітей не мають батьків, зокрема 86 тис.
цих дітей утратили батьків не через смерть – батьки відмовилися від своїх
дітей.
• 145
тис дітей не мають де жити, жебракують.
• 136 хворих дітей-інвалідів не можуть
своєчаcно отримати медичну безкоштовну допомогу або зовсім її не отримують.
• В
Україні кожна двадцята дитина змушена самостійно заробляти гроші.
Вчитель
демонструє відео про насильство над
дітьми.
Інсценування
«Удома».
Тато читає газету, до нього, ледве пересуваючи
ноги, підходить Син із щоденником.
^
Тато (читаючи). Ех, знову «Динамівці» внічию зіграли з Іспанією.
Син.
Тату, підпиши щоденника!
Тато.
Що там знову?
Син.
Зауваження та «2» з української мови.
Тато.
Ах ти, негіднику, я ж тебе попереджав! (Дістає ремінь.)
Син.
Тату, я більше не буду! Я виправлюсь! (Тікає від батька.)
Тато.
Я тобі дам зараз зауваження... (Наздоганяє сина.)
Вчитель ставить запитання до
учнів : ( форма проведення бесіда)
1.Чиї
права порушені?
2.Що не виконав син?
Після бесіди вчитель пропонує
учня розглянути презентацію:» Я маю права та обов’язки» і самостійно визначити,
які права ти маєш та яких обов’язків тобі потрібно дотримуватись.
Очікувана
відповідь:
Права
1
. Усі діти мають право на любов і турботу.
2. Всі діти рівні у своїх правах .
3.Особлива
турбота — дітям-інвалідам .
4.
Усі діти мають право на повноцінне харчування .
5.
Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля .
6.
Усі діти мають право на освіту .
7.
Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом .
8.
Діти мають право вільно висловлювати свої погляди .
9.
Всі діти мають право на медичну допомогу .
10.
Всі діти мають право на вільне спілкування .
11
. Особлива турбота — дітям без сімей.
12.
Жодну дитину не можна примусово залучати до праці .
13.
Всі діти мають право на інформацію .
14.
Жодну дитину не можна ображати або принижувати .
15. Всі діти мають право на життя
.
Обов´язки.
1
. Поважати і любити своє оточення. Ставитися до них так, як би ми хотіли, щоб
ставились до нас.
2.
Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись
так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини.
3.
Бути толерантним до таких людей. Поважати їх і допомагати їм.
4.
Дотримуватись режиму харчування. Вживати продукти до кінця терміну придатності.
Поважати працю кухарів.
5.
Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно
приносило корись і не заважало іншим.
6.
Сумлінно навчатись; активно працювати на уроках, готуватись самотужки; старанно
виконувати домашні завдання.
7.
Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не
створювати ситуації, які призводять до порушення закону.
8.
Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висловлювати свої думки. Не
нав'язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні.
9.
Цінувати і дбати про своє здоров'я. Виконувати приписи лікарів у разі потреби.
10.
Поважати співрозмовників. Коректно і тактовно висловлювати свої думки.
Дотримуватись правил мовного етикету.
11.
З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас.
12.
Виконувати роботу, яка не завдає шкоди здоров'ю. Виконувати всі види
обслуговуючої праці.
13.
Самостійно знаходити інформацію в різноманітних джерелах
1
4. Не ображати і не принижувати оточуючих.
15.
Дотримуватись норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Не створювати
ситуацій, що можуть спричинити нещасні випадки.
Слово
вчителя: зараз я
пропоную вам заслухати вірші, а ви самостійно вирішите, які права були
порушені.
Учень
зачитує вірш:
Зійшла зі стежини дитина
Стоїть
на узбіччі одна
Будьте
уважні, дорослі,
Бо
в цьому і ваша вина.
Не
залишіть хлопчину,
Допоможіть
йому.
Дайте
тепла краплину,
Не
темну холодну тюрму.
Дай,
Боже, дорослим сили
Добром
лікувати зло
Не
залишіть дитину,
Дайте
свою любов
І
хай вже хитка драбина,
Над
прірвою висне воно
Не
даймо впасти дитині,
Не
допустім нове зло.
Учні
роблять висновки.
Вчитель
пропонує учням послухати ще один вірш і
порівняти з попереднім.
Стоїть
одинока, сирітка літ восьми
І
тихо ридає, і маму зове.
Тумани,
тумани, а де ж моя мама.
Чому
моя мама до мене не йде.
П’ять
років я мала, як ти умирала
З
тих пір на могилу несу я квітки.
Ніхто
мене, мамо, ніхто не жаліє,
Ніхто
не голубить так ніжно, як ти.
Тумани
регочуть, тумани сміються
І
зовсім не чути сирітки слова.
Тумани,
тумани, нащо взяли маму.
Якщо
взяли маму, візьміть і мене.
О,
коли б сказало немовлятко
До
своєї мами «Зупинись!».
Не
лишай мене, тебе благаю,
Над
моєю долею схились.
За
тобою я думками лину
І
зігріюсь лиш теплом твоїм.
Не
лишай мене, свою дитину,
Забери
з собою в рідний дім.
Та
мовчить, бо як же йому знати
Ненавмисно
кривить ротик свій,
А
його чужа голубить мати
В
серці затамовуючи біль.
Як
ростимуть діти ті, що буде?
Так
жорстокі часом їх серця.
Десь
батьки живуть як і всі люди,
А
дитина зветься – сирота.
І
у мами серце не здригнеться,
Зачерствіла
батьківська душа.
Схаменіться,
рідні, схаменіться.
Та
хіба дитина вам чужа?
Чом
же не приходить мама, татко,
Показатись
їм давно пора?
На
руках маленьке немовлятко
Пестить
обережно медсестра…
Учні повині зробити висновок: держава повинна
забезпечувати захист дитини, яка позбавлена сім’ї, нападаючи відповідну
альтернативу сімейному піклуванню.
Розповідь
вчителя:(супровід відео)
Уся історія людства — це історія війн. Одна з
найстрашніших війн тривала 6 років і закінчилася в 1945 році. (Учитель
демонструє відповідні репродукції кар-
тин.)
Загинуло близько 60 мільйонів. Для них право на життя було порушено. Життя
втратили люди, кількість яких перебільшує чисельність населення сучас-
ної
України. І тоді у всьому світі зрозуміли, що треба об'єднатися для захисту прав
людини. 24 жовтня 1945 року було створено ООН — Організацію Об'єднаних Націй
(народів).
Організація Об'єднаних Націй — міжнародна
організація, завдання якої — підтримка миру і безпеки у всьому світі.
Статут
підписала 51 держава, зокрема й Україна.
Мета ООН:
-
підтримувати мир у всьому світі;
-розвивати дружні
стосунки між державами;
-діяти спільно, щоб
допомогти бідним жити краще, ліквідувати бідність, хвороби, неграмотність у
суспільстві, попереджувати завдавання збитків довкіллю, заохочувати повагу прав
і свобод людей.
Правила
країн — членів ООН:
усі країни — члени ООН рівноправні;
усі країни — члени ООН повинні дотримуватися
її Статуту;
держави повинні врегульовувати неузгодженості
мирними шляхами;
держави повинні утримуватися від загроз
військової сили або її застосування;
ООН не втручається у внутрішні справи країн;
— держави повинні намагатися сприяти діям ООН.
Учень-консультант: 20 листопада 2015
року виповнюється 26 років із дня прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції
про права дитини. Конвенція – це міжнародний документ.
Довгі
роки найрозумніші і найдобріші люди боролись за дітей самотужки, і нарешті, у
1924 році вони вперше зібралися в місті Женеві, де прийняли перший документ про
потреби дітей – Декларацію прав дитини.
Декларація – офіційне проголошення
основних принципів, а також документ в якому вони викладені.
1945
року, після закінчення Другої світової війни – найжахливішої і найжорстокішої
війни на всю історію людства –народи багатьох країн вирішили, що задля
збереження миру їм слід об'єднатися. Навіщо? Для того, щоб будь-які конфлікти
та суперечки між країнами в подальшому вирішувались не воєнним шляхом, а
мирним, за столом переговорів. Саме з цією метою 1945 року була створена
Організація Об'єднаних Націй (ООН). ООН – міжнародна організація, до якої
входить більше, ніж 150 країн світу. До речі, одним із її засновників була
Україна. Ця організація, яка приймає міжнародні закони за згодою держав і
намагається контролювати їх дотримання, стежити за безпекою у світі і не
допускати війни.
10
грудня 1948 році держави, що увійшли до ООН, підписали загальну декларацію прав
людини.
Загальна декларація прав людини - важливий і корисний документ. Але в
ньому говориться про людей загалом – і жодного слова про дітей. Саме тому 1989
року ООН прийняла окремий документ під назвою «Конвенція про права дитини». У
ній держави беруть зобов'язання дотримуватись прав кожної дитини.
В 1991 р. Україна приєдналася до Конвенції. В 1993 р.
В м. Києві створено Всеукраїнський комітет захисту дітей.
Згідно з Конвенцією Україна у квітні 2001 р. прийняла
Закон про охорону дитинства.
Учень. Декларація
- це просто Оголошення всіх прав,
Є права й в дітей, звичайно,
Треба, щоб усяк їх знав.
Учениця. Знайте,
що усі ви рівні,
Від народження в правах,
І людина - змалку вільна,
Наче в небі синім птах.
Учень. Знайте ж,
змалечку всіх діток Треба вчить, оберігать,
І ніхто в усьому світі їх не сміє
ображать
Учень. Треба
дітям всього світу
Не сваритись, а дружить
І по правилах хороших.
По закону треба жить
Ведуча 1._Отже в Конвенції прав дитини записано. Дитиною
вважається кожна людська особа до досягнення нею 18-ти років. Дитина потребує
особливої охорони і піклування як до, так і після народження.( перегляд слайдів про права дитини).
Ведуча 2. Кожна
дитина має невід'ємне право на життя.
Учень. У неньки
народилося дитя, Дитя моє! Бог дав тобі життя.
І щоб ніхто не заподіяв шкоди
Тобі, малесенький громадянин,
-Бог дав закони нашому народу.
Учень. Від дня
народження до іменин,
Він твій, цей світ широкий за
вікном.
Ти на життя і щастя маєш право
Під золото - блакитним знаменом
Своєї Української держави.
Ведуча 1. Кожна
дитина має право на ім'я і громадянство з моменту народження.
Учень. І
дівчатко, і хлоп'ятко Мають право на ім'я.
Ти -Надійка, я - Василь,
А оцей малюк - Максим.
Учень. Мають
Дмитрик і Оленка
Ще й по батькові ім'я.
«Я - Дмитро
Ілліч Орленко!»
-каже впевнено хлоп'я.
Учениця. І великі,
і малі
Мають власну Батьківщину,
Найріднішу на землі.
Мають право називати
Україну словом мати
Бо вона дітей завжди Оборонить
від біди.
Учень та учениця по черзі читають
з календаря які права повинна знати кожна дитина. Дійові особи: Іванко, Оленка.
Іванко.
Сестрице Оленко! Я їсти хочу!
Оленка.
Потерпи Іванку! Ось скоро дійдемо додому, там і поїси.
Іванко.
Сестрице Оленко! Може, зайдемо в цей магазин і купимо чіпсів?
Оленка.
Не можна, братику! Там міститься дуже багато різних консервантів і штучних
добавок, захворієш!
Іванко.
Сестрице Оленко! Може, зайдемо ось у цей
магазин і купимо сухариків!
Оленка.
Не можна, братику! Вони містять штучний підсилювач смаку, захворіти можеш!
Іванко.
Сестрице Оленко! Може, у цей магазин зайдемо та купимо хоч кока-коли попити!
Оленка.
Не можна, братику! Вона містить барвники та замінники цукру! Захворіти можеш.
Іванко.
Що ти мені постійно торочиш: «Не можна, не можна!» Я не маленький, мені вже 14
років, і я сам буду вирішувати, що мені можна, а що ні.
Оленка.
Ні, ти ще дитина!
Іванко.
А я кажу ні!
Учитель. Розв’яжемо суперечку за допомогою Конвенції про
права дитини. Кого можна вважати дитиною?
Слайд 2. Стаття 1. Дитиною є кожна людська істота до досягнення
18-річного віку, якщо за законом, застосованим до цієї особи, вона не досягає
повноліття раніше.
Слайд 3. Стаття 2. Усі діти, незалежно від походження, кольору шкіри,
національності, статі, мови є рівними у своїх правах.
Читець. Воно знову сидить біля брами
(Ще
немає п’ять років дитяті):
«Ви
чому не приходите, мамо,
Скільки
можна вас тутки чекати?»
Цю
історію знаю мій брате, -
Розлучились
батьки, інший тато,
І до міста поїхала мати…
А
дитя? Десь живе без дитяти
А
дитя? Залишила в бабусі.
Ще
на перших порах приїжджала,
А
відтак – все якось не зберуся!
Тих
турбот, того часу так мало.
….
Воно знову сидить біля брами
(Ще
немає п’ять років дитяті)
«Ви
чому не приходите, мамо,
Скільки
можна вас тутки чекати
Слайд 4. Стаття 3. Дитина має право на піклування і захист батьків, родичів, громади та держави.
Розповідь вчителя.
Але є такі правила, що обов'язкові для всіх громадян країни, хто б вони не були — дорослі
чи діти, робітники чи селяни, учителі чи учні, пішоходи чи пасажири. Це такі
правила, що встановлюють порядок у всій державі, обов'язки кожного громадянина
та його права. їх затверджує найвища влада у країні, в нашій країні це —
Верховна Рада України. Називаються такі правила державними законами.
Закон — обов'язкове для всіх правило. Він
приймається і захищається державою. Головний закон — Конституція.
Слово «конституція» у перекладі з латинської
мови означає «устрій», «установлення».
Ця невеличка книжка {учитель демонструє
Конституцію України), що складається із вступної частини і 161 статті, є
визначальною для всього українського народу. У статтях Конституції
сформульовані права й обов'язки громадян України. Цей документ разом із тим є й
програмою дій. На основі Конституції складаються всі інші закони, постанови,
рішення, які регулюють діяльність і взаємини громадян.
Розділ
про права людини — один із найважливіших у Конституції України. У ньому
спочатку перелічені особисті права, потім — політичні, а потім —
соціально-економічні й культурні.
Якщо ми говоримо «право», то завжди маємо на
увазі «обов'язок», і навпаки. Ми — громадяни України, і у нас є обов'язки перед
Вітчизною, своїм народом, іншими людьми, перед своїми рідними і близькими.
Головний обов'язок — поважати права інших! А іще в Конституції України записані
такі обов'язки: піклуватися батькам про дітей, а дорослим дітям — про
непрацездатних батьків (стаття 51), захищати Вітчизну (стаття 65), охороняти
природу (стаття 66), платити податки (стаття 67).
Закони держави повинні захищати людину, її
права. Таких прав дуже багато — на життя, житло, харчування, медичну допомогу,
знання, відпочинок. Права людини — це її певні можливості, які охороняються
законом, те, що вона може робити для того, щоб вести повноцінне життя, і в чому
їй не можуть відмовити.
Діти мають особливе право на піклування та
допомогу з боку держави. Але, на жаль, життя, здоров'я, навчання, щастя дітей
усього світу недостатньо захищені.
Звучить пісня Анні Лорак (
Сниться сон)
Гра «Чи знаєш ти зміст Конвенції про права дитини?»
(«Так» - плескати в долоні, «Ні» - тупотіти
ніжками.)
1. Усі
діти мають право на любов і піклування.
2.
Кожна дитина має право їсти тільки: гамбургери.
3. Усі
діти рівні у своїх правах.
4.
Жодна дитина не повинна бути жертвою насильства або війни.
5.
Кожна дитина може нецензурно висловлюватися, якщо вона цього схоче.
6. Усі
діти мають право на відпочинок і дозвілля.
7. Усі
діти мають право на освіту.
8.
Жодна дитина не повинна прибирати власну кімнату.
9. Діти
мають право висловлювати свої погляди.
10. Кожна дитина має право відмовитися від
обіду.
11. Усі діти мають право на медичну допомогу.
12. Кожна дитина має право одержувати сніданок
у ліжко.
13. Особлива турбота – дітям-інвалідам.
Заключне слово вчителя:шановні
діти, сьогоднішній виховний захід я хочу закінчити віршем» Я маю право»
Я маю право жити на землі.
Творити, дихати, учитись
Примножувать багатства всі її.
Своєю Україною гордитись.
Боротися за неї і за честь стоять.
Безкрайнії поля її любити.
І щовесни журавликів із вірою зустріти.
На золотаве сонце в небесах,
Що щедро Україну зігріває.
Матеріал розміщений в категорія
Звучить пісня «Діти України.
Всім дякую за увагу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий