Опис досвіду

Просторова компетенція

Скачати

Досвід формування просторових компетентностей на уроках історії.

Розвиток демократичної держави та становлення громадянського суспільства в Україні вимагають адекватних змін у навчально-виховному процесі школи. Сьогодні українська освіта переживає складні та відповідальні часи, пов’язані з інтеграцією у світовий та європейський освітній простір. Запроваджений разом з відбудовою національної освіти курс на її гуманізацію й гуманітаризацію значно підвищує роль суспільствознавчих предметів у загальній середній освіті й обумовлює необхідність якісного оновлення їхнього змісту й методів навчання.

Сучасний стан навчання історії безпосередньо залежить від дослідження перспективних напрямів методики навчання історії. Одним з таких напрямів є формування просторової компетентності учнів.

Формування просторової компетентності учнів дозволяє враховувати вікові та психологічні особливості мислення підлітків, оптимізувати навчальний процес, полегшити сприйняття й засвоєння учнями складного матеріалу, одночасно навчаючи їх логічному та історичному мисленню.

У шкільній програмі просторові та картографічні вміння, навички представлені дещо загально («знаходити», «показувати»), що призводить до дублювання курсу географії. Заслужений вчитель України О. Фідря умовно пропонує поділити картографічні вміння та навички на картографічні описові та картографічні аналітичні. Всі вищезазначені просторові вміння, які необхідно формувати, належать до першої групи і носять репродуктивний характер, що є основою для картоописових умінь. В той же час треба пам’ятати, що при вивченні історії саме друга група вмінь, яка полягає у баченні за умовно-площинними зображеннями конкретних історичних фактів, подій, явищ, і є основою. Оволодіння ними дозволяє учням відбирати, систематизувати та пояснювати факти; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Тому вже з п’ятого класу доцільно привчати учнів не просто використовувати карту для показу об’єктів, про які йде мова, а й звертати увагу на вплив природно-географічних умов на певні історичні події, заняття, побут, релігійні вірування, культуру населення, тобто вчити школярів «читати» історичну карту .

Знайомство з історичною картою доцільно розпочати вже на вступному уроці. На розгляд необхідно представити географічну та історичну карти. Вчителю доцільно нагадати, що кожна карта має свої умовні знаки, спираючись на які необхідно з’ясувати відмінності історичної карти від географічної. Вчитель має звернути увагу школярів на те, що звичні кольори для географічних карт на історичних картах мають інше значення. Зеленим кольором показують не тільки низовини, але й найдавніші райони землеробства і скотарства. Географічна карта - статична, а на історичній легко побачити виникнення держав, зміну їх територій, напрямки військових походів тощо. Пересування людей, військові удари на карті показують стрілками, місця боїв - схрещеними мечами, райони повстань - крапками або вогнищами .

Подальше знайомство з історичною картою продовжується на наступних уроках. Використання карти доцільне і необхідне на всіх етапах навчання: при вивченні нової теми, при закріпленні й узагальненні вивченого, при перевірці знань та умінь школярів. Успіх цього виду діяльності залежить від ретельної підготовки вчителя, добре продуманих питань, пов’язаних з використанням карти; від дотримання певних правил роботи з картою. Під час демонстрації історичної карти вчителю необхідно стояти біля карти так, щоб не закривати джерело світла та об’єкт; указку тримати в тій руці, яка ближче до карти. Поступово до цього будемо привчати й учнів. Перед показом вчитель має дати словесний опис географічного розташування пункту, місця події, спираючись вже на відомі учню орієнтири або звертаючись до фізичної карти - «на північ від...»; «вище за течією річки знаходиться.», «на північному березі Чорного моря, на території сучасного міста Керч була заснована грецька колонія Пантікапей».

Описуючи кордони, необхідно називати не тільки фізико-географічні орієнтири, але й сусідні держави, народи. Річки необхідно показувати від витоку до гирла; міста - крапкою; кордони держави безперервною лінією. З вернемо увагу й на те, що учнів не можна перевантажувати великою кількістю об’єктів, тому треба акцентувати увагу на найбільш важливих картографічних даних з точки зору подальшого вивчення історії - «на правобережжі середньої течії Дніпра жили поляни, назва яких походила від місця проживання - серед поля. Племінним центром полян був Київ. На північ і захід від полян, між ріками Россю і Прип’яттю, в лісі, жили древляни, тобто ті, хто сидить на деревах, з центром у Іскоростені; на заході від полян по верхній течії Південного Бугу - волиняни; південніше від полян у Південному Подніпров’ї - уличі, а ще далі на південний захід, у басейні Дністра - тиверці. Були й інші слов’янські племена, з якими ми ближче познайомимося, коли будемо вивчати історію у сьомому класі»

З’ясувавши словами місце розташування об’єкту та показавши його на карті, вчитель може записати назву на дошці і запропонувати учням знайти цей об’єкт на карті підручника. Для перевірки, наскільки учні добре засвоїли нову інформацію після показу об’єкту вчителем, доцільно викликати когось з учнів і запропонувати йому знайти новий пункт на настінній карті. Від учнів треба вимагати не тільки швидкого та точного показу картографічних даних, пов’язаних з відповіддю, але й розвивати у них вміння «читати карту». Домогтися останнього можна тільки завдяки поєднанню об’єкта з важливими явищами та подіями, які його супроводжують.

Завдання історичної освіти мають чітко визначену особистісну спрямованість і поєднані з оволодінням особистісно – ключовими компетентностями. Під компетентністю людини педагоги розуміють структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються у процесі навчання.

Систему компетентностей в освіті складають ключові, загальногалузеві та предметні компетентності.

Ключова компетентність сприяє :

- досягненню успіхів у житті;

- розвитку якості суспільних інститутів;

- формуванню багатоманітним сферам життя.

Пріоритет компетентністного підходу надає здобутим знанням, навичкам та вмінням індивідуального, конкретного життєво – смислового характеру, чітко визначеної практичної спрямованості щодо власного життя людини.

Одне із завдань сучасної історичної освіти – набуття учнями ключових та предметних компетентностей. Серед предметних компетентностей важливе місце при вивченні історії займає просторова компетентність.

Тому головна мета роботи:

- Пошук сучасних активних та інтерактивних форм для пояснення історичного процесу.

- Визначення ефективних шляхів організації розвитку просторових компетентностей.

( Вважаю, що вчителеві необхідно сформувати картографічні навички та вміння для того, щоб учні могли враховувати географічний чинник для пояснення історичного процесу).

Працюючи на уроці з картою вчитель повинен використовувати дві групи вмінь та навичок.Перша – це специфічні картографічні вміння та навички, що пов’язані зі змістом географічних знань, які він не формує, а лише використовує.

Друга – це складні міжпредметні, часто логічно-вербальні за своїм характером, уміння: порівняння, аналіз, узагальнення, класифікація, знаходження причинно-наслідкових зв’язків тощо.

Працюючи з певним історичним явищем

або подією треба:

1. Встановити його наявність та місце розташування;

2. Описати природно -географічне середовище, в якому воно відбувалося;

3. Знайти ті географічні та природні чинники, які пояснюють саме такий перебіг історичного процесу.

Що заховано за словами «читати карту»?

Читання карти складається з підготовчого та основного етапів.

Підготовчий етап

Мета підготовчого етапу полягає в тому, щоб встановити:

1) чи відображає карта явище, що вивчається (це випливає із назви карти);

2) оцінити карту (встановити елементи її математичної основи: вид масштабу тощо);

3) ознайомлення з тим, якими засобами передані явища, що зображені на

карті (ознайомлення з легендою карти).

Підготовчі навички.

1.Ознайомлення з назвою карти. Учень повинен засвоїти, що назва карти

відбиває тему та її основний зміст. Він повинен автоматично , тобто на рівні

навички, відбирати за назвою ті карти, які здатні надати йому матеріал для

виконання завдання.

2.Ознайомлення з легендою карти. Учень на рівні автоматизму повинен

виробити у себе навичку після відбору необхідної карти ознайомитися з її

легендою. Це означає, що перш ніж ознайомлюватися з елементами змісту

карти, учень повинен зрозуміти, який значок що означає.

3. Ознайомлення з масштабом карти. Площі держав, відстані походів,

протяжність торговельних шляхів тощо можуть залучатися істориками для

встановлення причин окремих історичних подій, тому учні обов’язково повинні

володіти навичками їх обчислення.

Для роботи з картою учень повинен уміти за допомогою масштабу та лінійки вимірювати площі та відстані.

4. Локалізація (визначення географічного положення об’єкта).

Локалізація - обмеження місця або дії чого-небудь, пов’язаність з певним місцем. «Локалізувати» означає показати об’єкт, визначити його просторове розташування або, як говорять географи, його фізико-географічне положення.

В курсах шкільної історії учень повинен знати місця розташування певних географічних (гори, моря, міста) та історико-географічних (територія поширення історичного явища) об’єктів відповідно до номенклатури, що наведена у програмі. Результатом локалізації об`єкта є його показ на карті. Показ супроводжується словесним описом його місцезнаходження. Показ обов’язкової номенклатури повинен виконуватись учнями на рівні автоматизму, тобто як навичка.

На рівні навички учень повинен засвоїти і правила показу об`єктів на карті.

Основні правила показу об`єктів:

• стійте праворуч від карти, указку тримайте у правій руці;

• показуючи на карті населений пункт, торкніться кінцем указки до відповідної крапки і назвіть орієнтири;

• показуючи державу, проводьте по карті указкою відповідну лінію і називайте орієнтири;

• як орієнтири використовуйте знайомі географічні об`єкти (гори, моря, ріки), а також історико-географічні позначення (міста, держави);

• річки показуйте від витоку до гирла;

• показуючи на карті, говоріть «північніше», «південніше», «на схід», «на захід», уникайте слів «вище», «нижче», «справа», «зліва».

Отже, з досвіду роботи можу зазначити, що до основних підготовчих навичок можуть бути віднесені наступні:

1) вибирати карту за назвою (ознайомлення з назвою карти);

2) розрізняти оглядові й тематичні карти;

3) користуватися легендою карти (встановлювати, які елементи змісту розкривають тему карти, якими способами зображено кожний елемент змісту);

4) визначити масштаб карти (знати, скільки кілометрів на місцевості зображені в 1 сантиметрі карти);

5) локалізувати положення об’єкта (визначити його географічне положення)

а) відносно відомих географічних об`єктів із словесним описом або без нього;

б) показ меж об`єктів;

в) орієнтація по сторонам світу;

г) знаходити один і той самий об`єкт на різномасштабних картах;

д) знати правила показу об`єктів на карті.

Результатом роботи на даному етапі можуть бути:

1. Розгорнутий опис (розповідь про суттєві особливості природно- географічних умов протікання історичної події або їх розгорнута характеристика) та розгорнутий опис (поняття).

2. Картоописові вміння у своїй основі об’єднують практичні та розумові (вербально -інтелектуальні) дії, які не можуть автоматизуватися і тому у навички не переходять.

На своїх уроках застосовую описи лише найважливіших географічних компонентів, які впливають на такі сторони історичного процесу, як розвиток господарства, особливості побуту та повсякденного життя, міжнародні відносини тощо.

Висновок:

Під час робот з картою в учнів формуються просторові компетенції ( історична карта є відображенням за допомогою умовних позначень історичної дійсності в певний момент або період).На історичній карті присутні різночасові явища в межах періоду, який вона висвітлює.